Напередодні
об‘єднавчого собору слід пояснити, який є канонічний статус існуючих в
Україні церковних структур. Для цього насамперед слід розрізняти між
трьома модальностями екклезійності:
1) належність до єдиної Церкви Христової;
2) дійсність єпископських і священицьких хіротоній;
3) легітимність адміністративних структур (митрополія, патріархія тощо).
2) дійсність єпископських і священицьких хіротоній;
3) легітимність адміністративних структур (митрополія, патріархія тощо).
Також слід розрізняти між:
а) церковною акрівією, яка передбачає суворе застосування у церковній практиці канонів і екклезіологічних принципів;
б) церковною ікономією, яка передбачає тимчасове послаблення у застосуванні канонів і принципів.
а) церковною акрівією, яка передбачає суворе застосування у церковній практиці канонів і екклезіологічних принципів;
б) церковною ікономією, яка передбачає тимчасове послаблення у застосуванні канонів і принципів.
До 11 жовтня цього року:
Константинопольський патріархат і більшість інших Помісних Православних Церков не заперечували належність членів Київського патріархату та УАПЦ (КП/УАПЦ) до Церкви Христової - за ікономією. Лише Руська Православна Церква і в останні роки УПЦ, не визнаючи хрещень в цих церквах, відмовляли їм у праві на будь-яку церковність. При цьому РПЦ, наприклад, офіційно допускає певну церковність у католиків і навіть деяких протестантів. Жодна з канонічних церков, включно із Константинополем і Москвою, ані за акрівією ані за ікономією не визнавала дійсності єпископських і священицьких хіротоній в КП/УАПЦ, а також їх адміністративні структури (патріархію і митрополію відповідно).
Щодо УПЦ: між всіма канонічними Помісними Православними Церквами існував консенсус щодо належності членів УПЦ до Церкви Христової і щодо дійсності єпископських і священицьких хіротоній в ній. Натомість не існувало консенсусу щодо легітимності її адміністративних структур. Для РПЦ та деяких інших Церков це була самоврядована митрополія із ознаками власної суб‘єктності у міжправославному полі. Для Константинополя це були лише єпархії РПЦ в Україні, які інколи, за ікономією, розглядалися як певний екклезіальний суб‘єкт. При цьому предстоятель УПЦ і за акрівією розглядався як митроплит Київський - один з єпархіальних єпископів РПЦ.
Константинопольський патріархат і більшість інших Помісних Православних Церков не заперечували належність членів Київського патріархату та УАПЦ (КП/УАПЦ) до Церкви Христової - за ікономією. Лише Руська Православна Церква і в останні роки УПЦ, не визнаючи хрещень в цих церквах, відмовляли їм у праві на будь-яку церковність. При цьому РПЦ, наприклад, офіційно допускає певну церковність у католиків і навіть деяких протестантів. Жодна з канонічних церков, включно із Константинополем і Москвою, ані за акрівією ані за ікономією не визнавала дійсності єпископських і священицьких хіротоній в КП/УАПЦ, а також їх адміністративні структури (патріархію і митрополію відповідно).
Щодо УПЦ: між всіма канонічними Помісними Православними Церквами існував консенсус щодо належності членів УПЦ до Церкви Христової і щодо дійсності єпископських і священицьких хіротоній в ній. Натомість не існувало консенсусу щодо легітимності її адміністративних структур. Для РПЦ та деяких інших Церков це була самоврядована митрополія із ознаками власної суб‘єктності у міжправославному полі. Для Константинополя це були лише єпархії РПЦ в Україні, які інколи, за ікономією, розглядалися як певний екклезіальний суб‘єкт. При цьому предстоятель УПЦ і за акрівією розглядався як митроплит Київський - один з єпархіальних єпископів РПЦ.
Від 11 жовтня до 15 грудня 2018 року:
Члени КП/УАПЦ стали повноцінними членами Церкви Христової - тепер за акрівією. Єпископат і духовенство цих церков були визнані дієвими - за ікономією. При цьому деякі церкви (Сербська і Польська) відмовилися визнавати відновлення сану і продовжують застосовувати до єпископату і духовенства КП/УАПЦ акрівію. Щодо адміністративних струкртур КП/УАПЦ, усі канонічні церкви, включно з Константинополем, продовжують не визнавати їх. Відповідно і рішення цих структур, як от засідання їх синодів і соборів, не мають жодної сили і легітимності в очах православного світу, у тому числі Константинополя. Це, до речі, напряму стосується нещодавніх рішень УПЦ КП щодо процедур об‘єднавчого собору. Скликання синодів і соборів цими церквами після 11 жовтня є певним викликом для Константинопольської церкви, який цю церкву ставить у незручне положення.
Щодо УПЦ: для світового Православ‘я залишається дісними і належність членів цієї церкви до Церкви Христової, і дійсність хіротоній. Але для Константинополя знизився адміністративний статус цієї структури. УПЦ, як і раніше, розглядається як єпархії РПЦ в Україні. Але статус її предстоятеля змінився: тепер він є митрополитом Київським не за акрівією, як до 11 жовтня, а за ікономією.
За акрівією єдиною легітимною адміністративною структурою в Україні є Київська митрополія у складі Константинопольського патріархату - та сама митрополія, яку було створено у Х столітті і передано в адміністрування Москві у 1686 році. Ця митрополія у зазначений період ще поки не має свого очільника.
Члени КП/УАПЦ стали повноцінними членами Церкви Христової - тепер за акрівією. Єпископат і духовенство цих церков були визнані дієвими - за ікономією. При цьому деякі церкви (Сербська і Польська) відмовилися визнавати відновлення сану і продовжують застосовувати до єпископату і духовенства КП/УАПЦ акрівію. Щодо адміністративних струкртур КП/УАПЦ, усі канонічні церкви, включно з Константинополем, продовжують не визнавати їх. Відповідно і рішення цих структур, як от засідання їх синодів і соборів, не мають жодної сили і легітимності в очах православного світу, у тому числі Константинополя. Це, до речі, напряму стосується нещодавніх рішень УПЦ КП щодо процедур об‘єднавчого собору. Скликання синодів і соборів цими церквами після 11 жовтня є певним викликом для Константинопольської церкви, який цю церкву ставить у незручне положення.
Щодо УПЦ: для світового Православ‘я залишається дісними і належність членів цієї церкви до Церкви Христової, і дійсність хіротоній. Але для Константинополя знизився адміністративний статус цієї структури. УПЦ, як і раніше, розглядається як єпархії РПЦ в Україні. Але статус її предстоятеля змінився: тепер він є митрополитом Київським не за акрівією, як до 11 жовтня, а за ікономією.
За акрівією єдиною легітимною адміністративною структурою в Україні є Київська митрополія у складі Константинопольського патріархату - та сама митрополія, яку було створено у Х столітті і передано в адміністрування Москві у 1686 році. Ця митрополія у зазначений період ще поки не має свого очільника.
Після 15 грудня:
Київська митрополія Константинопольського патріархату, проіснувавши два місяці, припинить своє існування. На її місці постане незалежна українська церква. Процес трансформації із залежної митрополії на незалежну церкву триватиме з 15 грудня до 6 січня 2019 року, коли буде затверджено новообраного предстоятеля цієї церкви і він отримає підписаний Томос про незалежність - все це у Константинополі.
15 грудня - останній термін, коли КП/УАПЦ повинні нарешті визнати, що їх не існує в Україні як адміністративні структури. Спроби зберегти ці структури частково чи повністю слід розглядати як відверту розкольницьку діяльність.
Щодо УПЦ: Константинополь продовжуватиме визнавати її як Церкву Христову, а також дієвість її єпископів та священиків - як ієрархів і кліриків РПЦ в Україні. Зміниться лише ставлення до Київського митрополита. Оскільки їх не може бути двоє в одному місті, нинішній Київський митрополит УПЦ втратить свою легітимність і не буде вважатися таким ані за акрівією, ані за ікономією.
У тому випадку, коли єпископи УПЦ відмовляться визнавати рішення Константинополя, на них може чекати церковний суд у Константинополі та санкції аж до позбавлення сану. У першу чергу це чекає на тих, хто займається дефамацією Константинопольської церкви в образливих формах. У такому разі вони, як колись представники КП/УАПЦ, перестануть вважатися дієвими православними ієрархами.
Як і у випадку з КП/УАПЦ, синодальні чи соборні рішення яких Константинополь не визнає, після 11 жовтня, а особливо після 15 грудня будь-які синодальні чи соборні рішення УПЦ втрачають силу і значення для Константинополя. Тому, якщо якісь єпископи УПЦ будуть позбавлені своїх єпархій чи навіть сану внаслідок участі у об‘єднавчому соборі 15 грудня чи пізніше через перехід до об‘єднаної церкви, ці рішення не матимуть для Константинополя жодної сили. Те саме стосується і заборон від єпархіальних архієреїв щодо духовенства УПЦ. Це можна вважати офіційною позицією Константинопольської Церкви
Київська митрополія Константинопольського патріархату, проіснувавши два місяці, припинить своє існування. На її місці постане незалежна українська церква. Процес трансформації із залежної митрополії на незалежну церкву триватиме з 15 грудня до 6 січня 2019 року, коли буде затверджено новообраного предстоятеля цієї церкви і він отримає підписаний Томос про незалежність - все це у Константинополі.
15 грудня - останній термін, коли КП/УАПЦ повинні нарешті визнати, що їх не існує в Україні як адміністративні структури. Спроби зберегти ці структури частково чи повністю слід розглядати як відверту розкольницьку діяльність.
Щодо УПЦ: Константинополь продовжуватиме визнавати її як Церкву Христову, а також дієвість її єпископів та священиків - як ієрархів і кліриків РПЦ в Україні. Зміниться лише ставлення до Київського митрополита. Оскільки їх не може бути двоє в одному місті, нинішній Київський митрополит УПЦ втратить свою легітимність і не буде вважатися таким ані за акрівією, ані за ікономією.
У тому випадку, коли єпископи УПЦ відмовляться визнавати рішення Константинополя, на них може чекати церковний суд у Константинополі та санкції аж до позбавлення сану. У першу чергу це чекає на тих, хто займається дефамацією Константинопольської церкви в образливих формах. У такому разі вони, як колись представники КП/УАПЦ, перестануть вважатися дієвими православними ієрархами.
Як і у випадку з КП/УАПЦ, синодальні чи соборні рішення яких Константинополь не визнає, після 11 жовтня, а особливо після 15 грудня будь-які синодальні чи соборні рішення УПЦ втрачають силу і значення для Константинополя. Тому, якщо якісь єпископи УПЦ будуть позбавлені своїх єпархій чи навіть сану внаслідок участі у об‘єднавчому соборі 15 грудня чи пізніше через перехід до об‘єднаної церкви, ці рішення не матимуть для Константинополя жодної сили. Те саме стосується і заборон від єпархіальних архієреїв щодо духовенства УПЦ. Це можна вважати офіційною позицією Константинопольської Церкви