HOLY AND GREAT COUNCIL DOCUMENT

Draft Synodical Document

Κυριακή 21 Μαρτίου 2021

Лише віра очікуване робить реальним, а майбутнє дозволяє переживати як сьогодення, – Митрополит Епіфаній

 

21 Березня 2021

Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія

в неділю Торжества Православ’я

 

Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Сьогодні, у першу неділю Великого посту, ми звершуємо святкування Торжества Православ’я. Історія цього свята пов’язана з утвердженням догмату Сьомого Вселенського собору про іконошанування, але його зміст є ширший, вказуючи нам на істинну, правдиву, православну віру, як шлях досягнення спасіння.

Що таке віра? Апостол Павло на початку 11-ої глави Послання до Євреїв, частину якої ми сьогодні також чуємо на читанні під час літургії, дає таку відповідь: «Віра ж є здійснення очікуваного і впевненість у невидимому» (Євр. 11:1). На багатьох прикладах, окремі з яких ми чули, апостол показує дію віри. Через події з життя старозавітних праведників він засвідчує, як очікування справджувалося, а невидиме ставало реальністю.

Пізнання видимого світу ми отримуємо через розум і через почуття. Наш розум накопичує досвід, а почуття дають нам свідчення про зовнішній світ та про нас самих. Але чи можемо сказати, що розуму і почуттів достатньо для повноти пізнання? Безперечно, що недостатньо, адже в силу наших природних обмежень є багато того, що недосяжне для розуміння та почуттів. І найперше, чого не можуть нам відкрити ані розум, ані почуття, – є майбутнє. З досвіду та відомих нам закономірностей ми можемо сподіватися на настання якихось подій, їх очікувати та передбачати, але тільки віра очікуване – робить реальним, а майбутнє дозволяє переживати як сьогодення. Віра дозволяє нам перевершити простір та час тому, що вона єднає нас із Богом, Котрий не обмежується ні часом, ні простором.

Саме тому апостол Павло засвідчує: «Без віри догодити Богові неможливо, бо треба, щоб той, хто приходить до Бога, вірував, що Він є, і тим, хто шукає Його, дає винагороду» (Євр. 11:6). Багато хто і в давній час, і особливо тепер стверджує, що раз він Бога не бачить, не чує, не може поставити над Ним експеримент – то Його нібито і «не існує». Надаючи абсолютного значення розуму та почуттям, такі люди відкидають віру, як спосіб пізнання. Однак навіть вони змушені будуть погодитися з тим, що не все у нашому світі піддається пізнанню безпосередньо почуттями і розум наш не все здатен осмислити і вмістити.

Людство від часу гріхопадіння потерпає від хвороб, однак лише у порівняно недавній час завдяки винайденню приладів для спостереження за мікроскопічними організмами вдалося зрозуміти, що інфекційні хвороби мають своїх збудників, виявити та дослідити їх. Так само небо і світила на ньому супроводжують людство протягом всієї історії, однак лише завдяки спеціальним дослідницьким приладам стало можливим виявити, що, наприклад, зірки – це не маленькі світлі плями над нами, а величезні світила, які знаходяться від нас на далекій відстані.

Отже, навіть те, з чим безпосередньо стикається людство на власному досвіді тисячами років, залишалося у повноті не пізнаним без додаткових засобів. То коли для пізнання найдрібніших, як мікроскопічні організми, чи найбільших, як зірки, речей людині окрім розуму і почуттів потрібні ще додаткові допоміжні засоби, то хіба можна правдиво ствердити, що пізнання Бога не потребує таких засобів?

Бог, як Творець світу та людини, всього видимого і невидимого, за визначенням перевершує наші пізнавальні здібності. Він, за словами апостола Павла з Першого послання до Тимофія, «Цар царюючих i Господь пануючих, єдиний, Який має безсмертя i живе у неприступному світлі, Якого ніхто з людей не бачив i бачити не може» (1 Тим. 6:15-16). Тому щоби Його бачити і пізнавати, з очевидністю потрібний засіб і спосіб, який допомагає нашим почуттям і нашому розуму побачити Невидимого, наблизитися до Неосяжного. Цим засобом і є віра.

Вона невидиме робить видимим, очікуване у майбутньому – таким самим реальним, як і теперішнє та вже здійснене. Бог живе поза вимірами часу і простору, у Нього, як свідчить у Другому Соборному посланні апостол Петро, «один день, як тисяча років, i тисяча років, як один день» (2 Пет. 3:8), тому лише з допомогою віри ми можемо наблизитися до пізнання реалій Божественного буття.

І саме в силу того, що через віру ми пізнаємо Бога, що через віру ми наближаємося до Нього, вона, окрім засобу розуміння і усвідомлення істинності Божого буття, є також і засобом нашого спасіння, засобом нашої переміни до кращого, нашого звільнення від влади гріха, нашого зцілення від хвороб душевних і тілесних, нашого звільнення від рабства гріху і смерті.

Про силу віри, про її благі плоди безліч разів сказано у Священному Писанні, тому не будемо зупинятися на цьому більш докладно. Натомість звернемо увагу на інше, а саме – що для досягнення добрих плодів віра має бути не будь-яка, а істинна. Бо не всяка віра веде до спасіння, не всяка віра справді відкриває нам шлях до Бога.

Святий апостол Яків у своєму Соборному посланні нагадує: «Ти віруєш, що Бог єдиний: добре робиш; та й біси вірують i тремтять» (Як. 2:19). Отже, сама лише віра в буття Боже, і навіть в те, що Бог – Єдиний, ще не приводить до спасіння, бо таку віру мають навіть біси. І як розум та почуття, хоча і є властивими в цілому людській природі, у кожної людини виявляються особистісно, індивідуально, – так і віра, хоча і є узагальненим способом пізнання Бога і шляхом до спасіння, однак не є однаковою у кожної людини.

Попри відомий античний вислів, що «Всі дороги ведуть до Риму», ми добре знаємо, що насправді дороги ведуть не в одне й те саме місце. Так і віра може бути не лише спасительною та істинною, але і помилковою, і неправдивою, і марною. Лжевчителі, єретики і навіть безбожники теж мали віру, зокрема віру в істинність своїх суєтних мудрувань – але віра їхня вела не до Істини, а від неї.

Тому для досягнення спасіння потрібно мати не будь-яку віру, а віру правдиву, істинну. Ту, яку відкрив і якої навчає Сам Бог, яку звіщає Його Церква – Єдина, Свята, Соборна і Апостольська. Прославленню цієї істинної, правдивої віри, як засобу спасительного Богопізнання і осягнення вічного життя, і присвячене нинішнє свято Торжества Православ’я.

Адже ми з вами, дорогі брати і сестри, перебуваючи в духовній та тілесній праці Великого посту, проходячи шляхом його подвигів, постійно отримуємо вказівки і настанови, чого нам треба прагнути, а чого – уникати. Через читання з Божественного Одкровення, через слова богослужіння та через проповідь Церква дає нам корисні настанови про те, якою має бути наша молитва, наше покаяння, різні аспекти нашого життя. Тому цілком природно, що у перший недільний день Великого посту, коли ми вже розпочали шлях оновлення, але більшість його – попереду, Церква нагадує нам про одну з найважливіших істин – про необхідність мати, зберігати, примножувати і виявляти правдиву віру.

Адже свідчить апостол Яків: «Віра – коли не має діл, сама по собі мертва. […] Бо як тіло без духу мертве, так i віра без діл мертва» (Як. 2:17,26). Тому бажаю всім нам найперше мати віру, зберігати істинну віру, а не ухилятися до лжевчень і марновірства, примножувати і утверджувати нашу віру через спілкування з Богом. А також повсякчасно дбати, щоби віра наша була живою і діяльною, щоби виявлялася вона у справах, бо лише тоді вона принесе добрі плоди для кожного з нас, і на нас особисто справдяться слова Спасителя: «Віра твоя спасла тебе» (Мк. 5:34 та ін.).

Амінь.

Δεν υπάρχουν σχόλια:

Δημοσίευση σχολίου

Σημείωση: Μόνο ένα μέλος αυτού του ιστολογίου μπορεί να αναρτήσει σχόλιο.