Наше покликання, як сотворених Богом людей та як християн – наповнюватися благодаттю Божою, – Митрополит Епіфаній

 

Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія

в другу неділю Великого посту та в день пам’яті святителя Григорія Палами і собору усіх преподобних отців Києво-Печерських

 

Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Сьогодні, в другу неділю Великого посту, ми маємо подвійну урочистість. Загалом Православна Церква сьогодні вшановує пам’ять святителя Григорія Палами, архієпископа Фессалонікійського, а наша Церква також урочисто прославляє соборну пам’ять усіх преподобних отців Києво-Печерських.

Чому ми згадуємо святителя Григорія саме у час Великого посту? Заради того вчення, яке він своєю працею пояснив, а Православна Церква на великих Константинопольських Соборах XIV століття утвердила, як свідчення істини.

Архієпископ Григорій на основі Божественного Одкровення, Євангелія і Священного Передання, на основі вчення святих отців та на практичному досвіді подвижників благочестя, в першу чергу отців з монастирів святої гори Афон, пояснив, що благодать, яка діє на людину і в ній самій, є не сотвореною, є божественною. Благодать – це божественна дія, вона невіддільна від Бога, хоча і розрізняється нами від божественної природи і від Трьох Осіб Божих.

Коли ми говоримо про божественне буття, то маємо бути свідомими того, що всяке наше слово, навіть слова святих отців і самого Писання, не можуть вичерпно описати його. Чому? Тому, що всяке слово і всяке поняття має в собі обмеження. Воно передає певний досвід та певну інформацію, але не може вичерпати всієї її повноти.

Зрозуміти це можна на такому прикладі: чи відрізняється опис краси природного явища від власного досвіду його споглядання? Кожен скаже: так, відрізняється. Бо жоден опис не може замінити власний досвід споглядання сходу сонця або його заходу, споглядання величі гір або морського простору. То коли ми про речі земні знаємо, що їх не можна вичерпати лише словами або описом, то тим більше це стосується реалій буття Божого.

Про це нам свідчить і апостол Павло, коли говорить про свій власний досвід пізнання речей духовних, хоча і вживає для цього форму третьої особи, ніби каже не про себе, а про іншого: «Знаю про такого чоловіка (не знаю – в тілі чи без тіла‚ Бог відає), що він був узятий в рай i чув невимовні слова, яких людині не можна переказати» (2 Кор. 12:3-4). Отже, існують такі слова й поняття, такий досвід, які неможливо цілком вмістити в нашу мову, бо вони перевершують її.

В контексті наших міркувань слід підкреслити, що божественна природа є непізнаваною. Апостол Павло каже, що Бог «блаженний і єдиний сильний Цар царюючих i Господь пануючих, єдиний, Який має безсмертя i живе у неприступному світлі, Якого ніхто з людей не бачив i бачити не може. Йому честь i держава вічна!» (1 Тим. 6:15-16). Непізнаваність природи Божої походить не від того, що Всевишній щось приховує, але від того, що наші пізнавальні здібності, як творіння, не можуть дати нам повноти пізнання природи нашого Творця.

Однак це не означає, що Бога зовсім неможливо пізнати. Навпаки – Господь благоволить відкривати Себе людям, щоби вони шукали Його, пізнавали Його і в любові єдналися з Ним. Пізнання це та єднання можливі через пізнання дії Божої, або грецькою мовою – енергії, сповнення цією дією, єднання з нею.

Дія Божа хоча і може бути розрізнена від Божественних Осіб і від Божої сутності, однак залишається невіддільною. Тому, пізнаючи Бога в Його дії ми пізнаємо не якийсь штучний образ чи щось сотворене, але пізнаємо Самого Бога Несотвореного. В цьому, якщо говорити коротко, і полягає важливість вчення, якого від початку трималася Церква, але яке досконало було розкрите і роз’яснене в працях святителя Григорія Палами.

І ми згадуємо його саме у час Великого посту для того, щоби також нагадати собі про ці істини. Нагадати, що наше покликання і призначення, як сотворених Богом людей та як християн, що пізнали істину Божого Одкровення – наповнюватися благодаттю Божою. Коли ми спілкуємося з Богом у молитві та в служінні, коли ми беремо участь у Таїнствах, коли ми виконуємо волю Божу, живучи за заповідями нашого Творця – ми тим самим стяжаємо благодать, тобто наповнюємо божественною енергією, божественною дією наше буття подібно до того, як той, хто збирає багатство, наповнює дорогоцінностями свою скарбницю. Наші скарби – не золото і срібло, але ті скарби духовні, про які Писання каже, що вони збираються на небі, де немає ані тління, ані загрози викрадення.

І особливо в час Великого посту, коли самі правила церковні спонукають нас до обмеження себе, ми повинні більше подбати про наповнення свого буття божественною благодаттю. Щоби через причасність Богові ми стали причасниками Його блаженства і вічного життя, наповнилися благодаттю, як світлом несотвореним, і щоби вона сяяла в нас через віру та добрі діла, за заповіддю Христовою: «Ви – світло світу. […] Так нехай сяє світло ваше перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла і прославляли Отця вашого Небесного» (Мф. 5:14,16).

Прикладом такого сяяння є для нас, серед інших святих, преподобні отці Києво-Печерські, соборну пам’ять яких ми нині урочисто вшановуємо. Протягом року у відповідні дні згадуємо їх окремо, а сьогодні, в час Великого посту, прославляємо усіх їх разом – і не лише тих, хто відомий, але також і невідомих подвижників, тих, хто подвиг свій явив лише перед Богом і тих, хто можливо у майбутньому буде явлений світові.

Чернече життя за самою своєю природою нерозривно пов’язане з постом і молитвою. Можемо сказати, що як Великий піст відрізняється за своїм духовним устроєм від решти року, так життя чернече має відрізнятися від життя у світі цьому. Якщо кожен християнин покликаний до наповнення благодаттю Святого Духа, несотвореним божественним світлом, божественною енергією, то ченці мають присвячувати цьому все своє життя.

Власне, саме вчення про дію благодаті святитель Григорій Палама утвердив, ґрунтуючись, зокрема, і на досвіді подвижників Гори Афонської, на досвіді умної молитви, яку вони практикували, цілком зосереджуючись на спілкуванні з Богом. Як ми знаємо, від монастирів Гори Афон через преподобного отця нашого Антонія, духовного батька і засновника обителі Печерської, традиція чернечого життя була принесена і на ці пагорби. Як там отці стяжали Духа Святого, віддаючись молитві та служінню Богові усім своїм життям, так і тут, у цій обителі, стали збиратися ті, хто бажав досягнути спасіння душі, повною мірою віддавши себе в руки Божі.

І ми прославляємо їх за цей духовний подвиг та для того, щоби і самим надихнутися прикладом їхньої віри та зразком їхнього життя. Хто хоче отримати добрий і корисний духовний досвід та спрямування на шляху спасіння – нехай бере до рук Патерик Печерський і перечитує історію житій святих отців цієї славної обителі. А перечитуючи – нехай порівнює своє життя з їхнім та за прикладом, який отці подають нам, нехай виправляється.

Так сталося, що саме сьогоднішнього дня за церковним календарем встановлене вшанування одного з Печерських святих, преподобного Тита пресвітера. Історія сварки та взаємної ненависті між священиком Титом та дияконом Євагрієм описана в Патерику і урок її такий: гнів та ненависть між братами є богопротивними, є важким гріхом, а той, хто не прощає провини ближньому, стає здобиччю диявола.

Протягом довгого часу між братами православними диявол сіяв розділення і ненависть. І навіть тепер, коли самі сатанинські справи російської імперії зла явно свідчать, що природа її не має спільності з мріями про Святу Русь – досі залишаються ті, хто вперто тримається ненависті до братів, породженої московськими рішеннями, продовжуючи відкидати нас, як Євагрій диякон відкидав Тита. Але ми не полишаємо надії на примирення і відкриті до наших братів і сестер у Христі, бажаючи разом будувати єдину Помісну Православну Церкву України, як це визначене рішеннями Собору в Святій Софії та на що ми маємо благословення, засвідчене Томосом нашої Матері-Церкви.

Тож знову, в цей день духовного свята, закликаючи молитовно допомогу і благословення Отців Печерських, я, як священноархімандрит цієї обителі, закликаю братію до єднання. Отці і браття, наслідуйте Тита, а не Євагрія – і успадкуєте благословення, як і преподобний його успадкував.

Нині новітні євагрії ширять думку, що нібито рішення держави української щодо монастиря Московського патріархату є гонінням на Церкву чи вигнанням ченців з обителі. Це є чергова неправда, якої так багато вже звучало за останні часи. Православний монастир Печерський, Велика Лавра преподобних отців наших Антонія і Феодосія, залишається в цих стінах і буде жити далі. Лише дух озлоблення, дух служіння «русскому міру», дух гордовитого Євагрія має відійти звідси. Щоби оновилася обитель Печерська і знову була не приводом для пересудів людських через негідну та спокусливу поведінку тимчасових її очільників, але щоби прославлялася через подвиги світильників віри та побожності, які нехай примножуються і в наш час, як було у часи давні.

За молитвами преподобних отців наших Печерських нехай Господь влаштує у їхній обителі все на благо, Церкві Українській нехай подасть єдність та утвердження, а Україні нашій – скору перемогу і справедливий мир.

Амінь.

 pomisna.info